|
25 березня 1999 року в автокатастрофі загинув керівник партії Народний Рух України, депутат Верховної Ради України В'ячеслав Чорновіл. Для України, для українського народу, для нас з вами і присвятив він усе своє життя, він витерпів і вистраждав холод бетонних долівок карцерних камер і памороки сухих голодовок. КДБ знало і вміло розправлятися, пригнічувати і принижувати людину. Але не змогло пригнітити таку людину, як Чорновіл.
В'ячеслав Чорновіл умів тримати лінію життя – чесну, непідкупну, порядну. З тим він і пішов від нас. І зараз звідтіля він спостерігає за нами – метушливими, непослідовними, егоїстичними і грішними.
Чорновіл народився у центральній Україні, на Черкащині, у родині сільських вчителів. Закінчив Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Своє трудове життя він почав як журналіст і з цього шляху не зійшов.
Бунтівний, суперечливий, імпульсивний і непримиренний у боротьбі за українські ідеали, українську національну ідею, він не влаштовував владу. Влада полювала на нього все його життя, йому затуляли рота, виривали з рук перо журналіста, арештовували, поплюжили плітками, погрожували. Напевне, ні про кого не наплела компартійна і посткомпартійна пропаганда стільки дурниць, як про нього. У жалобі і печалі, на відстані часу ми знову і знову питаємо: чи випадковою була ця смерть? Чорновола було вбито жорстоко і підступно, після тривалої психологічної облоги, після масового творення облудної громадської думки. Вбито березневої ночі, на шосе під Борисполем, коли Чорновіл повертався з Кіровоградщини після розмови зі студентами педагогічного ін-ституту. На місці загибелі встановили справжній козацький хрест. Але найкращим пам’ятником В'ячеславу Чорноволу стане вільна, демократична й щаслива Україна з заможним українським народом, в ім’я якого він жив і працював.
Чорновіл був не з бронзи і не з мармуру. Він ніколи не співав з чужого голосу, нікому не підспівував; писав, що думав — думав, що писав. Він був весела і жива людина, з усіма вадами живої людини; вони лише відтіняли його масштаб, його дар схоплювати проблему зразу і в цілому, його вміння передбачати й вести. Його зброєю було слово, і обеззброїти Чорновола не могли навіть за гратами. З-за грат на волю йшли його заяви і протести, публіцистичні статті, звернення, меморандуми – блискучі документи опору й захисту прав людини.
Чорновіл – «зеківський генерал» постійно підвищував голос на захист ув’язнених, боровся за статус політв’язня, підпільно видавав книжки. За свої книжки він отримав премію для кращих журналістів світу, що боронять права людини; а від Радянського Союзу – нові тюремні ув’язнення, нові концентраційні табори, де щодня проблемою було навіть саме фізичне виживання. І він вижив. Незалежна Україна хоч і пізно, але все ж таки відзначила В'яче-слава Чорновола Державною премією імені Тараса Шевченка за кращі зразки політичної журналістики, йому посмертно присвоїли звання Героя України.
25 березня – річниця загибелі В'ячеслава Чорновола. Ця трагічна подія болем стискує серце українця, оскільки загинув непримиренний борець за кращу долю українського народу. Можна вбити людину, але не можна поставити на коліна дух нації, її волю жити у власній суверенній, незалежній державі. Чорновола поставити на коліна не змогли, через те і вбили.
Тож у цей весняний день вшануймо пам’ять великого сина України, славного В'ячеслава Чорновола.
В.Кайда,
голова міської організації Народного Руху України, депутат міської ради.
|
