Прізвище Поживанова стало відомим у часи, коли регіональні політики були ще мало знані за межами своїх областей. Чиї імена, окрім столичних, тоді звучали на рівні країни? Якщо губернаторів, то двох-трьох. Якщо мерів – то, крім київського, називали хіба що львівського чи одеського. А з керівників необласних центрів люди знали переважно єдиного – Михайла Поживанова.

Він став мером Маріуполя у свої 34 роки. За промисловим потенціалом місто завжди перебувало у десятці найбільш індустріально розвинених в Україні. Але за часів Михайла Поживанова Маріуполь набув ще й іншої слави – як центр активних регіональних перетворень. Чимало нововведень тодішнього маріупольського мера досі використовуються в інших регіонах. Як все нове, ці перетворення проходили крізь чиюсь критику чи скептицизм, але більшістю пересічних громадян і політиків були оцінені високо. Недарма сам столичний мер вирішив використати досвід та ідеї Михайла Поживанова у своїй передвиборній кампанії у 1999 році.

Новим етапом кар’єри стала зміна прописки Михайла Поживанова з маріупольської на київську. Він перебрався до столиці, активно займаючись політичної діяльністю. Обирався до Верховної Ради, є одним із засновників Партії «Реформи і Порядок», автором кількох статей Конституції. Він зарекомендував себе як політик нової формації: добре обізнаний із питаннями, про які говорить, висловлює думки просто і зовсім не асоціюється з традиційним образом українського чиновника. Хоча усі регалії присутні: Михайло Поживанов вже не перший рік є заступником Київського міського голови Олександра Омельченка та депутатом Київради. В столиці він координує питання зовнішньоекономічних зв’язків, ЗМІ, культури, спорту.

«Усе, чого досягнув, — це мало, адже життя змінюється щодня і постійно з’являється щось нове. Життя – це рух», — стверджує Михайло Поживанов.

Його стрімке зростання можна пояснити тим, що Михайло Поживанов завжди намагався розширити рамки своїх посад. Як мер він мислив масштабами країни. Тепер, як заступник столичного градоначальника, він думає про позицію Києва по відношенню до інших європейських міст. Наприкінці минулого року він очолив делегацію на поїздку в Данію, де роз-глядалося питання вступу Асоціації міст України в Раду європейських муніципалітетів та регіонів. Саме про це наше перше запитання до нього.

— Чи стала Україна учасником Ради європейських муніципалітетів та регіонів?

— Так, підсумком засідання цієї відомої європейської організації стало прийняття в її лави Асоціації міст України. Отже, нині ми є вже не спостерігачами, а повноправними членами Ради європейських муніципалітетів та регіо-нів.

Рішення це було ухвалено в Орхусі (Данія), куди я був делегований Асоціацією як особа, яка вже давно працює в цій сфері і яка багато років була членом правління Асо-ціації.

Обговорення в Орхусі збіг-лося за часом із Днем місцевого самоврядування, який передбачав загальнонаціональні заходи. Тому ані Президент Асоціації міст України Олександр Омельченко, ані виконавчий директор асоціації Олександр Віцик не змогли відвідати засідання Ради європейських муніципалітетів та регіонів особисто, але вони щиро вітали рішення цієї організації.

Очікується, що 14-15 травня цього року у Познані (Польща) проходитиме конгрес Ради європейських муніципалітетів та регіонів, на якому Асоціація міст України вже буде представлена як повно-правний член європейської організації.

— Відомо, що Україна є членом кількох десятків міжнародних організацій, і таке членство має різний успіх та ефективність. Чи не стане вступ до Ради європейських муніципалітетів та регіонів черговим кроком «для галочки»?

— Не думаю, ця організація дуже цікава для нас. Очолює її Жискар Д’естен, а його заступниками є міські голови (мери) Берліна, Ньюкасла, Гааги і Барселони. До управління входять керівники майже всіх великих міст Європи. Вони формують свої пропозиції до урядів країн ЄС, Європейської Комісії. І більшість цих пропозицій враховується виконавчими органами ЄС під час прийняття тих чи інших рішень. Дуже жорстку позицію обстоює ця організація щодо фінансування органів місцевого самоврядування, щодо коштів, які йдуть на виконання власних повноважень органів місцевого самоврядування, і щодо стовідсоткового фінансового забезпечення повноважень, делегованих державою.

Цього, на жаль, в нашій країні немає, незважаючи на те, що відповідне законодавство частково вже ухвалено. Якщо ми подивимося на бюджет цього року, то там є багато делегованих повноважень, які передаються із центру до регіонів і які нічим не під-кріплені фінансово. Наприклад, підняття рівня мінімальної заробітної плати до 185 гривень у першому півріччі і до 237 гривень у другому півріччі, прийняте Верховною Радою. Те, що ми чуємо з міст, регіонів, – це скарги, що реальне фінансування для реалізації цього завдання буде знайти вкрай важко і доведеться урізати фінансування, передбачене на виконання власних пов-новажень органів місцевого самоврядування.

Я вже не кажу про забезпечення пільг для певних категорій громадян. Рішення про це ухвалюється центральними органами на державному рівні, а виконання і фінансування перекладається на плечі органів місцевого самоврядування.

— Напевно, в Україні різні регіони мають різний рівень розвитку місцевого управління. Чи могли б ви назвати ті, що йдуть в авангарді?

— Оскільки ми унітарна країна, то з точки зору місцевого самоврядування права та обов’язки майже в усіх регіонів однакові. Але не у всіх вистачає коштів на виконання власних повноважень.

Традиційно, з точки зору місцевого самоврядування, дуже розвинений Львів. Він навіть випереджав інші українські міста за рівнем запроваджених інновацій, коли Львовом керував міський голова Василь Куйбіда. Може, це, звісно, тільки моя суб’є-ктивна точка зору і я не знаю про всі міста, адже узагальнюючої інформації щодо розвитку самоврядування в нас немає. Свого часу і в період прийняття Конституції і закону про місцеве самоврядування, певні новації з точки зору перерозподілу повноважень і створення нової структури регіонального управління робили в Одесі, Кривому Розі, Запоріжжі. Столиця, яка завжди акумулювала найкращі кадри, також має одну з найбільш прогресивних систем місцевого самоврядування і дуже високий потенціал керівництва та депутатів, який дозволяє здійснювати необхідні реформи.

— Які зобов’язання випливають із членства України в Раді європейських муніципалітетів та регіонів і які переваги нашого вступу?

— Оскільки Асоціація міст України – це громадська організація, то якихось конкретних зобов’язань перед нами не ставлять. Це не можна порівнювати із ситуацією, коли Україна стала членом Ради Європи і мусить гармонізувати своє законодавство.

Головне – це те, що ми обмінюємося досвідом, вивчаємо, як працюють органи місцевого самоврядування в Європі. Як Рада європейських муніципалітетів та регіонів загалом, так і окремі її члени надають кошти на дослідження та впровадження досвіду місцевого самоврядування в східноєвропейських країнах. Працює навіть велика програма «Споріднені міста», за рахунок якої можна і багато партнерів знаходити, і значне фінансування отримувати. В Орхусі я спілкувався з представниками країн Балтії та Чехії, які розповіли мені, що за останні роки їх організації отримували солідні кошти на виконання цих програм, і цифри при цьому називалися у мільйонах євро. Це гроші, які вони отримували на розвиток органів місцевого самоврядування, на свої громадські організації.

— Щоб отримати ці гроші, повинна бути виявлена ініціатива українських організацій, чи не так?

— Так, під лежачий камінь вода не тече. Потрібно пропонувати свої проекти. В Данії я зробив ще один висновок. Я вже казав керівництву Асоціації міст України про те, що нам потрібно відкрити в Брюсселі своє представництво, щоб там завжди працювали 2-3 людини. Бо, як ми розуміємо, кожну справу мусить хтось рухати. Якщо будуть ці люди, вони відповідатимуть перед керівництвом Асоціації міст і певні досягнення там будуть стовідсотково.

Звісно, коли Захід допомагає, грошей просто так він не дає. Західні країни намагаються використовувати своїх власних науковців, радників, якусь техніку закуповувати в межах цієї допомоги. Але і за таких умов для нас вигідно переймати європейський досвід. В одному з недавніх інтерв’ю я сказав, що ми не можемо себе вважати найрозумнішими в Європі чи світі. Це неправильний підхід. Велосипед вже винайдений. Країни Європи нині живуть і працюють за нормальним законодавством, і нам подобається рівень їх життя. Тож давайте тоді те законодавство, що там є, гармонізувати із нашим, щоб наша система працювала так само ефективно, як європейська. Асоціація міст України готуватиме свої пропозиції і відстоюватиме їх через політичні сили, які підтримують ідею місцевого самоврядування, через окремих народних депутатів, Кабінет Міністрів, Президента – усіх, хто має право законодавчої ініціативи.

— На вашу думку, чи сприятиме розвитку місцевого самоврядування обрання губернаторів, а не призначення їх?

— Може і повинно сприяти. І я за те, щоб губернатори обиралися. Але ми мусимо чітко виписати їх повноваження, щоб всі знали, за що ця людина відповідає, яку владу вона має. Через невизначеність цих питань ми мали дуже багато конфліктів між губернаторами та мерами в середині 90-х років. І лише після прийняття Конституції та низки законів про місце самоврядування ці конфлікти стали сходити нанівець.

Н.Бедричук.