головна » статті

Історія зі світлиною «Дама біля кірхи», зробленою в Бердянську

13.02.2020

 (Закінчення. Початок у № 6 (17555) за 6 лютого 2020 року).

– Спасибі їм за це, адже це  їхні знання допомогли встановити істину, повернути нам часточку цікавої історії. Ви, напевно, і самі захопилися вивченням історії – принаймні, свого роду?

– Так, захопився. І навіть почав збирати матеріал про це для книги. Звичайно, мені треба дослідити ще чимало білих плям у літописі мого роду. Але я дізнався, що п. Олександра народилася  4 березня 1883 року в Лівадії, в родині поляка Яна (Івана) Савицького. Він був дизайнером, декоратором і червонодеревником при будівництві Лівадійського палацу в Криму.

Василь Сергійович Веселаго (прадід Олексія) (Петербург, 06.07.1910 р.).

 

За багатьма непрямими даними, мати Олександри була з роду приазовських німців, які з Першої світової війни перебували під загрозою репатріації. І дійсно, частково репатріація почалася в 1915 році і закінчилася тільки з переворотом 1917 року. В Олександри була старша сестра Анастасія, за чоловіком Федотьєва.

У 1902 році батько відправив Олександру до Санкт-Петербурга на акушерські тримісячні (платні) курси при Імператорському клінічному повивальному інституті відомства установ імператриці Марії (так звані Надеждинські курси).

Перший ряд: Володимир Михайлович Казаков (тато Олексія), Зоя Василівна Турбаєвська (бабуся), Нонна Кирилівна Турбаєвська (мама); другий ряд: Оксана (сестра) і Олексій Турбаєвські (Одеса, 11.11.1976 р.).

 

У 1903 році вона їх закінчила і отримала звання повитухи першого розряду – як і її старша сестра, Олександра стала акушеркою. У тому ж році вона повернулася до Лівадії до батька.

У цей же час до Лівадії приїхав М. Вечерський з метою фотографувати краєвиди і членів царської сім’ї на відпочинку. Наскільки я знаю, він служив майстром на катеринославському заводі Шодуар. Заодно п. Микола вирішив посватати двадцятирічну Олександру. І саме в цей час у Савицьких намітилася невелика подорож на пароплаві з Ялти до Бердянська, в німецьку колонію до родичів. Під приводом фотографування щойно відбудованої кірхи п. Микола і вирішив скласти їм компанію, узявши в мандрівку до Бердянська  і свій новий французький стереоскопічний фотоапарат.

Ян Савицький (Бердянськ, 1903 р.).

 

Одразу скажу, у М.Вечерського зі шлюбом нічого не вийшло: моя прабабуся вийшла заміж за військового лікаря Василя Сергійовича Веселаго.

– Але завдяки його захопленню Вашою прабабусею нащадки тепер мають цей та інші цінні знімки нашого Північного Приазов’я і не тільки. А як склалася подальша бабусина доля?

– У 1907 році подружжя переїхало до столиці Російської імперії. 05.03.1909 р. у них народилися донька Зоя, моя бабуся. Олександра Веселаго до 1915 року служила повитухою безкоштовної лікарні при Петербурзькому поліцейському управлінні, а потім родина повернулася на південь. Там народився син Володимир.

Почався жовтневий переворот. Батько Олександри, Ян Савицький, залишався в Лівадійському палаці і готував його до приїзду царя. Було сподівання, що на прохання іноземних урядів більшовики його відпустять до Криму. Отримавши у 1918 році звістку про розстріл царя і його сім’ї, Ян повісився. Василь Веселаго воював на боці Білої армії. У 1919 році він був евакуйований із залишками військ і перебрався до Франції. Олександра і діти переїхали жити до старшої сестри Анастасії в село Вошива Балка (нині місто Апостолове), де її чоловік був відомим на всю округу земським лікарем. Із Василем же Олександру життя розвело. Лише у 1958 році їм удалося таємно побачитися в Одесі… Але це вже інша історія.

Олександра Савицька на пірсі (Бердянськ, 1903 г.).

 

Зоя вийшла за мого діда Кирила Івановича Турбаєвського, а 06.03.1932 у них народилася моя мама Нонна Кирилівна Турбаєвська. Вона вийшла заміж за Володимира Михайловича Казакова. 06.10.1956 мав щастя народитися я у м. Одесі, маю дружину Тетяну з Білорусі й прагну не рвати зв’язки з Україною.

– Дякую Вам за цікаву розповідь! Успіхів у подальших дослідженнях!

 м. Біла Церква – Новополоцьк – Москва,  29.12.2019 р. – 15.01.2020 р.

Андрій Будугай,  засновник спільноти  «Миті історії Північного Приазов’я».

Андрій Будугай 14 фев 2020 в 13:02 # Ответить
.

Учора, 13.02.20, чт., о 20:25 отримав відповідь від респондента цього інтерв'ю Олексія Володимировича Турбаєвського, в якій містяться такі слова:

"... огромное спасибо за потрясающую реализацию этого проекта!

... После того, как я сообщил об этом интервью белорусской журналистке, опубликовавшей книгу о репрессированном сотруднике НКВД, отказавшемся выполнять преступные приказы (я участвовал в сборе средств для её печати), она тоже предложила интервью, но уже о судьбе моего деда - военного контрразведчика и участника/свидетеля расстрела в Катыни..."

Бердянськ подав ще один творчий імпульс.

А ще цю публікацію О.В.Т. надіслав "співаючому дальнобійнику" із Донецька (який тепер мешкає в США і радує московитський світ своїми переробками популярних радянських пісень) Вадиму Володимировичу Дубовському...
Андрій Будугай 13 фев 2020 в 18:42 # Ответить
Слова подяки
Спасибі за публікацію - редакції газети "ПЗ" і Олексію Володимировичу Турбаєвському - за інтерв'ю!

Окреме спасибі - Людмилі В'ячеславівні та Сергію Володимировичу Суріним - за сприяння у роботі над цим матеріалом та появі кількох постів - на просторі групи "Миті історії Північного Приазов'я", які дали початок цьому інтерв'ю!

Вітання містеру Бердянську та синьйору Азову!

ОтменитьДобавить комментарий

Реклама