головна » статті

Особистість. Незламна оптимістка з Андріївки

„Хочеш змінити світ – почни з себе” – цей вислів не просто не втрачає своєї актуальності у наших реаліях, а набуває усе важливішого значення. Про те, як бути ковалем своєї долі, як ніхто інший, знає підприємець з Андріївки Валентина Вікторівна Кущ, яка не тільки намагається змінити власне життя на краще, а й допомагає у цьому іншим.

 

З перших хвилин спілкування стало відразу зрозуміло – ця жінка справжній оптиміст, що будь-які життєві обставини сприймає із посмішкою. Не звикла скаржитися чи нарікати на долю, з твердим переконанням, що своє майбутнє людина будує сама, вона впевнено дивиться вперед…

Родом Валентина Вікторівна з хутора Сахно, що належить до Андріївської селищної ради. Ще маленькою разом із мамою та бабусею переїхала до Андріївки. Саме тут вона зростала, ходила до школи, разом із п’янким сіль-ським повітрям всотуючи любов до рідного краю.

Де б вона не була, як би далеко від рідної землі не опинялася, подумки завжди линула до батьківщини і раз за разом поверталася у таку дорогу серцю Андріївку, на вулицю Маяковського.

Не дивно, що впевнено ставши на ноги, досягнувши у житті чималих висот, реалізувавшись, вона не минає нагоди допомогти рідному селищу, своїм односельцям.

– Якщо є можливість допомагати, займатися спонсорською діяльністю, це неодмінно треба робити, – впевнена Валентина Вікторівна. – Розумію, якщо людина отримує мінімальну зарплатню, то їй ледве на себе коштів вистачає, що вже казати про допомогу іншим. А ось коли у тебе є хоча б невелика, але власна справа, у яку вкладаєш усю душу, сили й енергію, яка приносить прибуток, – це вже інша річ. Тоді допомагаєш, наприклад, школі чи лікарні, намагаєшся не обділити увагою усіх, хто до тебе звертається, адже так хочеться зробити своє рідне село хоч трохи кращим. Скажіть, хто, якщо не ми самі, повинен цим займатися?

Не все далося Валентині Вікторівні відразу. Далеко не райдужною була доля цієї жінки. Її становленню як успіш-ного підприємця передували роки виснажливої, нелегкої праці, яка вимагала величезної енергії та самовіддачі. Після навчання у Макіївському інженерно-будівельному інституті, отримавши спе-ціальність інженера-будівельника, Валентина Вікторівна протягом семи років працювала продавцем у Бердянському районному споживчому товаристві. Згодом зайняла посаду інженера у бюро тех-нічної інвентаризації, якому віддала ще п’ять років. Час вніс свої корективи, і вже з 1997 року вона працювала завідуючою на Андріївському паливному складі, де виконувала й доволі непросте завдання – приймала метало-брухт. На здивоване зауваження, мовляв, не жіноча це робота, відповідає, що працювала як усі, нічого виняткового у цьому не бачить.

З 2002 року вид діяльності кардинально змінився – разом із сином Володимиром Валентина Вікто-рівна ризикнула і відкрила власну справу: вони почали приймати у населення Андріївки та довколишніх сіл молоко, а також надавати послуги з його перевезення. Валентина Вікторівна жартує: „Раніше я була залізною леді, а зараз стала молочною”. З посмішкою згадує й про те, як у День закоханих, 14 лютого 2002 року, були зібрані перші 143 літри молока…

За наступні 11 років активна, цілеспрямована жінка змогла згуртувати навколо себе дружний, надійний та чесний колектив, кількість робітників у якому впевнено наближається до позначки 20, а разом з тим перетворити збір молока в успішний бізнес. Саме завдяки їх зусиллям молоко з Бердянщини потрапляє на завод до Дніпрорудного в ТОВ ВО „Моліс” і до Лозівського молокозаводу. Не треба пояснювати, що такий молочний бізнес в Андріївці – запорука існування хоч і небагатьох, але дуже необхідних робочих місць і додаткового заробітку для селян.

Хоча Валентина Вікторівна жодним словом не обмовилася, що її робота важка, цей висновок напрошувався сам собою. Як інакше? Адже ке-рівнику потрібна не лише фізична сила, а й чималі орга-нізаторські здібності, вміння вчасно й правильно реагувати у різних ситуаціях, домов-лятися й знаходити з людьми спільну мову. А ще це величезна відповідальність за тих, хто від тебе залежить, а це й селяни, і робітники. Підприємець не приховувала, що вона готова по першому ж дзвінку рано вранці чи серед ночі встати і робити те, що від неї вимагає ситуація. На питання, чи не виснажує її такий спосіб життя, Валентина Вікторівна лише посміхається, говорить, що вже не може інакше, такий ритм допомагає їй завжди бути у тонусі.

Але серед круговерті роботи у Валентини Кущ є те, що дає їй сили рухатися далі, дарує наснагу і натхнення, забарвлює життя в яскраві кольори. Це її донька Наталія і син Володимир та четверо онуків – справжня радість для бабусі. Кожному з них вона намагається приділити якомога більше уваги, незважаючи на щільний робочий графік. І хоча донька живе далеко від матері і бачитися з нею виходить не так часто як хотілося б, поруч із Валентиною Вікторівною її син. „Якою б сильною жінкою я не була, іноді потрібна чоловіча підтримка. Син завжди готовий допомогти, він – моя опора”, – з теплотою говорить Валентина Кущ.

А ось про свою благодійну діяльність Валентина Вікто-рівна розповідає неохоче. І щиро дивується, навіщо щось казати, допомагає чим може та й по всьому. Але й без її розповідей добре знаємо про допомогу школі, дитячому садку, лікарні, пенсіонерам, малозабезпеченим верствам населення та бага-тьом іншим, яку постійно надає підприємець, бо неод-норазово писали про це у газетних публікаціях. До того ж її прізвище постійно згадується у подяках за спонсорську підтримку при проведенні різноманітних районних свят та акцій, спортивних змагань та інших заходів.

– Чим більше ти віддаєш, тим більше тобі повертається, – відказала на це Валентина Вікторівна.

Дуже шкода, що зовсім небагато людей мислять так, як і вона. Чомусь у вирішенні своїх проблем багато хто покладається на сторонню допомогу, чекає, поки їх життя покращать інші. А змінити щось власними силами намагаються одиниці. Можливо, вже час переглянути свої життєві орієнтири? Брати приклад з таких людей, як Валентина Вікторівна Кущ, яка власними силами забезпечила гідне життя не лише собі та рідним для неї людям, а й намагається бути корисною Андріївській громаді, допомагати у створенні кращого життя для рідного краю й односельців.

Марина Галаган

 

ОтменитьДобавить комментарий

Реклама