головна » статті

По той бік новин. У пошуках фактів, фейків або правди

18.04.2019

Останнім часом проблема розповсюдження неправдивої інформації стала дуже актуальною. Її поширюють політики, журналісти, боти та навіть звичайні користувачі соцмереж. Хтось робить це несвідомо, приймаючи фейк за правду, а хтось, навпаки, спеціально вводить інших в оману.

Про фейки, як вони народжуються і чому люди так легко їм вірять, розповідає Альона Романюк – редакторка інформаційного проекту з медіаграмотності «По той бік новин» Інституту розвитку регіональної преси.

– Ви з самого дитинства хотіли стати журналістом, чому Ви обрали для себе саме цю професію?

– Взагалі хотіла бути економістом або археологом. Та коли мені було 15 років, мене чи то вигнали, чи то вижили зі школи. У мене загострене почуття справедливості, і я вирішила відстоювати свої права та права таких же людей найкращим способом (як мені здавалося тоді) - тобто як журналіст. Скоріше за все, мною керували ідеали боротьби за правду та справедливість!

– З чого все почалось? І коли це було?

– Спочатку я була редактором шкільної та ліцейної газети, дописувала у районні ЗМІ. Пізніше склала ЗНО (мій випуск був першим, хто вступав у виші за результатами незалежного оцінювання). У мене були високі результати (обидва сертифікати вище 190 балів), завдяки яким я вступила у Волинський національний університет і почала паралельно працювати! Також я навчалася у Харківському університеті і закінчила магістратуру Київсько го національного
університету ім. Шевченка.

Перші п’ять років я працювала у журналістиці: телебачення, радіо, газети, онлайн. Коли переїхала до Києва, почала працювати у піарі. Наразі консультую проекти у со-ціальній, політичній та бізнес-сферах. Та дописую матеріали у різні ЗМІ.

Ще в університеті я створила видання, яке пізніше визна ли найкращим студентським виданням в Україні. Завжди писала у місцеві редакції, питала, чи можна їм щось на-діслати, на яку тему можна зробити матеріали. Представлялася студенткою спеціальності «журналістика».

Спочатку працювала безкоштовно, потім вже з’явився маленький гонорар. Пізніше мені пропонували вищі гонорари та роботу на ставку. Ще в мене було своє ток - шоу. «Час молоді» на одному із місцевих телеканалів. Мабуть, років вісім тому - тоді я піднімала теми залучення молоді у по-літичне життя. Коли у мене виникли певні непорозуміння з керівництвом, робота припинилася. Теми, які я хотіла обговорювати, мені не давали реалізовувати, а теми на замовлення робити – не я!

– Чи виправдала журналістика Ваші сподівання щодо професії?

– Професія не така проста. І те, що виглядає можливим у 16 років, виявляється зовсім іншим, коли ти бачиш реалії «по той бік». Журналістика в Україні переплетена із джинсою, владою олігархів, різними замовними речами, і вони не дуже хороші! Ну, власне, кожен робить свій вибір, на якому боці йому бути.

– Як Ви розпочали боротися з фейками?


– Ну, тут історія інша. Загалом працюю у сфері комунікації більше 10 років. Близько двох років працювала у найбільшій пацієнтській організації України, де ми допомагали тяжкохворим пацієнтам, зокрема відстоювали їхні права на безкоштовне лікування. Наприклад, ВІЛ-інфікованим людям по всьому світу ліки закуповує держава. Люди з туберкульозом, гепатитами, онкологією, рідкісними захворюваннями – їм усім ліки повинна закуповувати держава. Також ми адвокатували прийняття різних законопроектів, які б допомогли пацієнтам отримувати необхідні ліки в Україні.

Наша організація перейшла дорогу тим людям, які наживалися на ліках і на державних тендерах. Ми тоді мали справу із замовними кампаніями, матеріалами у ЗМІ, брехливою і неправдивою інформацією. Разом з колегами тоді довелося спростувати дуже багато фейків і маніпуляцій. Тому займаюся антифейками вже давно.

Мої колеги з Інституту розвитку регіональної преси розпочали роботу щодо розвитку критичного мислення, розвитку медіаграмотності людей і запропонували мені написати кілька матеріалів. Ми з ними зустрілися, поговорили і придумали інформаційну кампанію – «По той бік новин». Власне так і розпочалася моя робота зі спростовуванням інформації, фейків та маніпуляцій.

– Так як же воно, власне, по той бік новин?

– Там дуже цікаво. По цей бік новин ми бачимо ту картинку й інформацію, яку нам хочуть показати. А ось по той бік новин бачиш на крок уперед, на одну сходинку вище, бачиш, хто і якими методами діє, як маніпулюють людьми. Завжди, коли є інформація, яка викликає протиріччя, існуватимуть люди, яким вона буде вигідна, і ті, кому вигідно її запустити! Взагалі, потрібно шукати те місце, де крутяться гроші, там стовідсотково будуть якісь маніпуляції, історії з чорним піаром, дискримінацією інших. Тому потрібно просто думати, кому це вигідно.

– Ми знаємо, що Ви не тільки викриваєте неправдиву інформацію, але й розповсюджуєте її. Ваш експеримент з кульовими блискавками викликав великий резонанс, принаймні в українській журналістиці. Тож розкажіть про цей фейк, чому саме блискавки? Навіщо Ви його вигадали і яким чином здійснили?

– До того, як створити фейк, необхідно провести велику аналітичну роботу! Коли почала над цим працювати, зрозуміла, що немає дослідження, яке вивчало б фейки чи маніпуляції. Уже зараз вони існують, а на той час - ні. До того ж ці дослідження потребують великих коштів. Тому найлегшим та, можливо, найдешевшим способом вивчити фейк є його розповсюдження.

Реліз про кульові блискавки стосувався не всієї України, а тільки п’яти областей. Зазвичай журналіст має взяти інформацію релізу і допрацювати та перевірити її, але виявилось, що в наших реаліях цього не роблять. Чому блискавки? Тому що інформація має «зайти» - бути актуальною, «смачною». Вона повинна цікавити та дивувати людей.

Що цікавить людей, знає «Google trends» - система, яка збирає інформацію про те, хто і що шукає в Google. Я зайшла, подивилася. Там були якісь політичні новини, спортивні. І десь на другій чи третій сторінці знайшла кульові блискавки. До речі, такий запит зробили більше двох тисяч українців! А це означало, що інформація має «зайти». Д алі - справа техніки та маніпуляції: зробити так, щоб люди повірили.

– А чому, на Вашу думку, люди так легко піддаються фейкам?

– Аудиторія звикла вірити тому, що вона бачить у газеті або на телебаченні. Якщо це публікують, то це правда! В такий стереотип вірить більшість людей! І мало хто перевіряє ту інформацію, яку бачить у ЗМІ.

Мені буквально днями на-діслали картинку, що в фейсбук буде обмежений доступ 29, 30 і 31 лютого. І люди вірять. Тому що ми звикли вірити в те, що пишуть інші! А якщо б аудиторія ставила питання, хто це сказав і де про це написано, в такі речі б вірило значно менше людей! Ну, а щодо блискавок, то липень - саме місяць літніх дощів, гроз. Тож ця тема чудово «зайшла».

– Добре, зі звичайними людьми все зрозуміло, але чому повірили журналісти? Нам здавалось, що вони мають орієнтуватись у питаннях виведення на чисту воду неправдивої інформації?

– Тут вже кілька історій: перша – журналісти порушують одне із головних правил, вони не перевіряють інформацію. Друга: не всі журналісти піддаються фейкам. І це добре! Третя: навіть якщо журналісти і розуміють, що це може бути нісенітниця, але якщо редактору новинної стріч ки потрібно викладати 10-12 новин, їх потрібно десь брати. Коли текст приходить тобі вже у готовому вигляді, то журналісти його можуть просто «викласти» і все. Але ж журналіст відрізняється тим, що він повинен критично ставитись до всієї інформації, яку публікує. Він повинен шукати ще і джерела. І треба знову ж таки все, геть усе перевіряти. І якщо ж організацію, з якої надійшов лист, не знає Google - це перша ознака, щоб задуматись.

 

– Які наслідки мала історія з Вашою роботою над блискавками? Можливо, Ви були покарані? І чи реально взагалі отримати покарання за розповсюдження фейку?

– До кейсу кульових блискавок я займалася антикризовими кейсами і до таких речей стресостійка. Після експерименту дійсно виникло багато хейтерів, дехто намагався погрожувтаи із фейкових акаунтів, писали різні коментарі. Деякі казали, що це круто, а дехто надсилав повідомлення з ненормативною лексикою. Ну це потрібно розуміти, що таке може бути!

Інформація смачна, хороша і журналісти, які розповсюдили це, навіть не перевірили її двічі, а відразу розказали всім. Але це ж був експеримент, і, може, хтось отримав на роботі «по шапці» за те, що розповсюдив неправду. Я і досі відчуваю наслідки. Як позитивні, так і негативні. Тому коли розповсюджуєш фейк, треба бути до цього психологічно готовим!

Щодо покарання - дайте спокій (сміється). В Україні практично не регулюється дезінформація, тільки через суд ви можете відстоювати права відповідно до Закону, але у нас майже ніхто цим не займається! Та не тільки у нас, в будь-якій країні світу складно покарати когось за поширення неправдивої інформації! Та й покарати всіх неможливо! Тим паче, що люди вірять багато чому! Тому проблема не у фейках і їх розповсюдженні, проблема, що люди у них вірять! Тільки ставлення людей і критичне мислення може змінити ситуацію на краще у нашому випадку.

– Тобто якщо ніхто не подасть до суду, то нічого не загрожує?

– Саме так.

– Який найпопулярніший чи найскандальніший фейк Ви чули?

– Їх дуже багато, могла б скласти рейтинг. Є фейк, який мені дуже подобається! Те, що українська валюта визнана найгарнішою валютою світу. Це приємний фейк, особливо для патріота. Або є фейк про фермера в Чернівецькій області, який вирощує ананаси. І журналісти пишуть, знімають - все прекрасно.

Але є не дуже гарні фейки. Мовляв, перешли це повідомлення 10 друзям, дитина потребує допомоги, і там якась невідома мережа буде переказувати гроші її батькам. Люди вірять і пересилають всім, кому тільки можливо!

– Які фейки найчастіше поширювали в Інтернеті у 2018-2019 році?

– Наприклад, коли запровадили воєнний стан. Там був фейк на фейку просто! Цю хвилю брехні неможливо спростувати, окремі вигадки - реально, але не всі!

– Було у Вас таке, що Ви почули фейк і Ви дуже б хотіли, щоб це була правда?

– Історія про українську банкноту - це приємна неправда. Або про те, що вчені знайшли ліки від раку. Напевно, мені б ніколи не хотілося, щоб фейки були правдою. Є історії, які б я дуже хотіла, щоб були неправдивими! Дівчинка в Житомирській області замерзла серед ночі, провалившись у боброву яму. Я почала перевіряти цю історію і вона виявилася правдою.

Тепер розкажіть Ви мені, чи хочете Ви бути журналістами? Цікаво послухати.

– Ну, нам це подобається. Можливо, десь у душі і була така думка, але ще не впевнені. Ми зараз берем участь у різних конкурсах, дізнаємося по ходу дій про щось нове! Головне те, щоб ми мали якийсь досвід! І це неймовірно цікаво!

– Ось дивіться, я познайомилась з професією журналіста в 16 років - тоді я отримала перші гонорари. А почала писати статті значно раніше. І скажу, якщо ви хочете стати журналістами, не обов’язково отримувати спеціальність журналіста. Можна отримати будь-яку спеціальність та паралельно вчитись журналістиці самостійно, було б бажання! Просто як в іноземних країнах, так і в Україні студентам не вистачає практики в журналістиці.

– Чим цінний журналіст? Що в нього є таке, чим він відрізняється від звичайних людей?

– Є дуже хороша приказка, що вовка ноги годують. Чим більше у журналіста коло знайомств, чим більше в нього контактів, тим краще! Цінність - це багато знайомств.

– Ну так, звісно, як не крути, а в журналіста знайомств дуже багато. На останок хочемо попросити Вас розказати про Ваші плани, поставлені на 2019 рік. Звісно якщо немає чогось секретного.

– Хочу об’єднати людей навколо «По той бік новин», щоб люди знали і аналізувати новини. Хочу створити спільноту людей, які будуть спростовувати фейки і маніпуляції різними способами і доносити це до своїх рідних, друзів, знайомих!

Маю кілька ідей з приводу професійного розвитку власне журналістів, не знаю поки що, як це втілювати, але ідеї є. Ну і якщо говорити про плани, то я продовжую розвивати себе як фахівець комунікації і буду продовжувати цей шлях.

– Хочемо сказати, що ми Вам дуже вдячні! Дякуємо, що приділили нам увагу, це дуже нам допомогло і ми дізнались багато нового. Ви нам дуже допомогли!

– Дякую за розмову! Щиро бажаю вам успіхів!

Спілкувались Вікторія Москалець, Софія Німак, видання «SMASH: Новий погляд», ЗОШ № 11

ОтменитьДобавить комментарий

Реклама