головна » статті

Скарби нашого спадку

Учасники заходу переглянули документальні фільми та відвідали виставку археологічних колекцій з фондів музею.

Учениця 5-Б класу Осипенківської загальноосвітньої школи Ольга Гуйвик  розповіла студійцям про щорічну участь гуртківців-істориків, учнів Осипенківської школи у дослідженнях експедиції запорізьких археологів на о.Хортиця. Розповідь супроводжувалась презентацією слайдів і відеозвітом роботи археологічної експедиції.

Цікавими для студійців виявилися переглянуті різноманітні відеосюжети про світові загадки давніх культур нашої планети й видатні археологічні знахідки, здійснені пошуковцями у різні часи й на різних континентах.

Пізнавальну доповідь представила студентка туристичного факультету “Бердянського коледжу Таврійського агротехнологічного університету” (в недавньому  вихованка “Джерельця”) Галина Турчак про цікаву пам`ятку природи й місцину, де вона розташована. Це старезне й високе дерево волоського горіха поблизу греблі на Берді (на фото), повз яке проходять пішохідні туристичні групи, простуючи до скель і місць відпочинку на Бердівському водосховищі.  

Ця частина с. Осипенко (історична назва Новоспасівка) здавна називається Гусарка. В Осипенківському музеї містяться спогади старожилів про цю місцевість. Згідно з ними, засновником цього мальовничого куточка села, на місці більш давнього козацького хутора, на початку ХІХ ст. був Григорій Синєок, який замолоду служив у війську саме в гусарській частині.

Пізніше обійстя засновника, на якому  зростало дерево, належало його сину Карпові і онуку – Йосипу Синєоку. Відомий Йосип був ще й тим, що збудував на Берді водяний млин, де і працював млинарем.

Також поширеними були у тій місцевості (і у сусідній,  яка називалася Волощина) промисли з видобування глини й виробництва різноманітних виробів з кераміки, якими свого часу славилася Новоспасівка і сусідні з нею села.

Історичний горіх було посаджено у день народження доньки Йосипа – Матрони Синєок (Чепуренко) – 24 березня 1915 року. Тож, маємо точну дату народження дерева-старожила – 104 роки.

Нещодавно вихованці Бердянської міської станції юних натуралістів обстежили дерево-велет й визначили його вік як такий, що має понад століття, і навіть оформили відповідні звернення до обласних природоохоронних структур для надання дереву статусу природної пам’ятки.