головна » статті

Століття знаменної перемоги Повстанської армії (махновців)

24.10.2019

У вересні 1919 року 20 тисяч бійців народної армії Нестора Махна кардинально змінили розстановку сил в Україні й подальший хід історії, однак  не зуміли скористатися своєю перемогою.

 

Село Осипенко (до 1939 року – Новоспасівка) – визначний, другий за значенням після Гуляйполя центр махновського повстанського руху часів Визвольної селянської війни в Україні 1918-1921 років.

Доволі часто ще й сьогодні доводиться чути: «Який безлад: це ж справжня махновщина!» Однак насправді  махновщина продемонструвала безліч прикладів бездоганної самоорганізації народу у творенні ефективного й справедливого суспільного устрою, безмежної волі, залізної дисципліни й надлюдської стійкості у бою. Махновщина і безлад – речі зовсім несумісні.

27 вересня 1919 року відбувся розгром махновськими повстанцями у бою в оточенні вдвічі переважаючих ворожих сил біля с. Перегонівки Уманського повіту відбірних білогвардійських військових з’єднань: 1-го Сімферопольського, 2-го Феодосійського, Керч-Єнікальського, 51-го Литовського полків.

Розпочався стрімкий прорив махновської кінноти і кулеметних тачанок у тил денікінських військ, у результаті якого було звільнено значні території Наддніпрянщини, Приазов’я і Донбасу, а до основних сил приєднувалися численні місцеві підрозділи, які одразу ж ставали до бою. До 23 жовтня 1919 р. частини Революційної Повстанської армії України (махновців) зайняли Північну Таврію і частину Катеринославської губернії від Олешок до Синельниково і від Маріуполя до Східного Донбасу. 8 жовтня Новоспасівські полки 2-го Азовського корпусу новоспасівця Трифона Вдовиченка звільнили Бердянськ, наступного дня – Ногайськ (нині – Приморськ) і Новоспасівку (с. Осипенко), 14-го – найважливішу базу Денікіна на Азовському морі Маріуполь. На ті дні вже стотисячна повстанська армія закріпилася на правому березі Дніпра від Катеринослава до Олександрівська, у Приазов’ї продовжила наступ на ставку Денікіна – Таганрог.

Однак невдовзі, як то й раніше часто було у нашій історії, перемогою народу над одним скористався інший, ще більш підступний і жорстокий ворог – на той раз то були московські більшовики. Пізньої осені – взимку 1919 року в Україні зненацька виникає  і масово поширюється важка хвороба – тиф (хтозна, чи була його раптова поява природною, бо ж відомо, що з селянством у Росії (антоновщиною) більшовики боролися з допомогою тоді вже забороненої хімічної зброї?). Епідемія тифу призвела до втрати боєздатності більшості частин махновської армії. Одразу ж після того країну наводнили численні красноармійські, чекістські сили, й звичайно ж – «продотряди» з цілою армією агітаторів і організаторів більшовицьких партосередків і «комбєдов» в обозі. Розпочалась чергова фаза московсько-комуністичного терору, й відповідно – масштабний спротив народної армії, змушеної діяти партизанськими засобами.

А тоді, сто літ тому, восени 1919-го, не зуміли використати й ще одну безпрецедентну нагоду. Адже саме у ті дні – 20 вересня 1919 року в Жмеринці між командуванням армії УНР і Військово-революційною радою повстанської армії України (махновців) було укладено угоду про подальшу спільну боротьбу. Це одна з багатьох забутих нами подій та звитяг наших предків, водночас й одна з унікальних дат єднання українців у роки тяжких втрат і випробувань. На жаль, доля вкотре роз’єднала дві мілітарні потуги, які разом спроможні були зупинити вторгнення в Україну іноземних військово-терористичних й пропагандистських сил.

«Воля або смерть!» – сріблом по чорному було проголошено на повстанських знаменах.

З багатьох доступних нині джерел у цілому маємо змогу з’ясувати, як розгортались події тих далеких вже від нас днів.

Одразу після укладання угоди з командуванням армії УНР махновці передали військам УНР свій похідний госпіталь з великою кількістю евакуйованих родин повстанців і поранених у попередніх боях з денікінцями, які для повстанців розпочалися ще у березні 1919 року у Приазов’ї і на Донбасі.

Махновські підрозділи отримали необхідну маневреність. Відбувся запеклий бій за переправи через річку Ятрань між 1 -м і 2-м корпусами махновців і білими, внаслідок чого повстанці заволоділи північною переправою. 23-25 вересня в районі Ольшанка – Островець – Рогове махновці мають кінні та піші сутички з підрозділами 1-го Сімферопольського полку. Після того як 22 вересня був перехоплений наказ Денікіна про наступ проти петлюрівців, було проведене спільне засідання Директорії, урядів УНР та    ЗОУНР, ухвалено нарешті почати воєнні дії проти армії Денікіна.

До того Петлюра, не бажаючи вступати у відкриту конфронтацію з Денікіним, затягував перемовини з Махном, зволікав з підписанням угоди, оскільки головною вимогою останнього було проведення спільної боротьби з окупантами. 24 вересня Директорія оголосила війну денікінцям, почалась підготовка до бойових дій від Полісся до Південного Бугу.

Цього ж дня Слащов стягнув під Умань свої частини, остаточно замкнувши кільце навколо військ Махна. Корпуси махновців вишикувались в каре 40 на 40 верст, зайнявши кругову оборону.

26 вересня на Правобережжі розгорнулися бої між військами УНР і білогвардійцями, внаслідок яких більшість українських частин були відкинуті або розбиті, протягом лише одного дня по всьому фронту петлюрівці були відкинуті денікінцями на десятки кілометрів, в Умані капітулювали січові стрільці армії УНР, здавши місто білим; махновці ж, що лишились на своїх позиціях, опинились у повному оточенні.

(Закінчення буде).

Командири повстанців: новоспасівці заступник командувача РПАУ/м/ і командир 2-ї кавалерійської групи РПАУ/м/ Василь Куриленко (1891-1921 рр.) – ліворуч, і начальник штабу Революційної Повстанської армії /махновців/ Віктор Білаш (1893-1938 рр.) (праворуч на світлині).

 Олег Будяк, директор Осипенківського краєзнавчого музею на Бердянщині 


ОтменитьДобавить комментарий

Реклама