головна » статті

СТОРІНКИ ІСТОРІЇ. Орачі приазовських степів

19.05.2020

На початку нинішнього року у Запоріжжі вийшла з друку книга Почесного громадянина Запорізької області, відомого громадсько-політичного діяча, публіциста, нашого земляка Олександра Федоровича Білоусенка «Орачі приазовських степів». Пропонуємо увазі наших читачів перший розділ книги «Життя Андріївської громади в інтерпретації метричних книг сільського храму Покрови Божої Матері».

Метричні книжки Андріївської церкви Покрови Божої Матері (таку назву вона одержала при її освяченні), починаючи з 1810 року, дають більш-менш чіткі відповіді на три події із життя кожної людини тих часів, що фіксували в храмі щойно заснованого населеного пункту, серед яких: реєстрація (вінчання) нових родин, хрещення новонароджених дітей, смерть. На перший погляд, це досить обмежена суха статистика. Насправді ж ці дані якщо й не для поезії, то для досить непоганої прози. Знайомлячись із зазначеними розділами метричних книг, ми одержимо досить містку інформацію про сільську громаду, наприклад, про батьків і друзів молодих людей, які одружувалися, їхній соціальний статус і вік, місце проживання та багато іншого. Реєструючи смерть, церковні службовці повідомляли не тільки про вік померлих, а й про її причини та місце поховання.

Андріївській громаді Бердянського району пощастило набагато більше, ніж іншим населеним пунктам регіону, які з’явилися на мапі Таврійської губернії наприкінці XVIII та на початку XIX століття хоча б тому, що у 1870 році ще в єдиній на той час дере-в’яній православній церкві Покрови серед десятка храмів, що діяли в ті далекі часи на теренах нинішньої Запорізької області, вперше склали відомість про мешканців села, які були на причасті й сповіді.

Досить цікавим і важливим є й те, що її сформували не в алфавітному порядку, як це робили пізніше в церковних приходах, а за місцем розташування осель домогосподарів. Розпочиналася відомість чомусь із прізвищ тих із них, хто мешкав у будинках, розташованих у північній частині села.

На мій погляд, було б логічним і справедливим стосовно засновників села й місця його «народження» скласти відомість, починаючи із тих, хто мешкав у його південній частині, серед яких і була переважна кількість першопоселенців та їхніх нащадків.

Селилися козацькі родини весною далекого 1808 року на лівому березі річки Кіль-тиччя. Нині це лівобережна частина території села Успенівка, яка розташована на вулиці Шевченка.

Відповісти на запитання, чому наші далекі предки й священнослужителі місцевої церкви використали інші підходи при складанні відомості про жителів села, які сповідались і причащались у місцевому храмі, неможливо та й, мабуть, неважливо.

Усе ж спробую пошукати мотивацію, якою вони керувалися. Якщо виходити з того, що Андріївський приход у 1870 році охоплював майже 6500 осіб, які мешкали у більш як 800 будинках, то для складання відомості потрібно було залучити велику кіль-кість людей і знайти час для з’ясування прізвищ імен родин, їхній вік. У тогочасних умовах це був досить складний і затяжний процес. На мій погляд, усе відбувалося набагато простіше. Церковно-служителі використовували список поселенців, які сплачували податки та інші платежі. Цей список мала волосна управа. (У Російській імперії, зокрема, в Таврійській губернії та її повітах статистичний облік у той час вели досить професійно.) Можна розглядати й інші варіанти, але як для мене, так і для моїх земляків не технологія складання відомості є важливою. Безцінним є її наявність.

Відомість, що зберігається у Запорізькому обласному архіві, для андріївців й успенівців має велике історичне й практичне значення.

Найважливішим є те, що зазначена відомість дозволяє і дослідникам, і нащадкам засновників Андріївки та тих, хто в ній у різні часи жив, досить легко знайти садибу, де та розташовувалася, а, мо-же, й сьогодні стоїть будинок, в якому мешкали їхні близькі та далекі родичі.

Відомість дає відповідь, що у 1870 році першим (крайнім) будинком села Андріївка у її північній частині розташовувався будинок Калюжного Кузьми Лук’яновича, сусідом якого був Близнюк Андрій Іванович, а в південній – село розпочиналося (у нашому випадку закінчувалося) садибою Чечеля Якова Лукича, поряд із ним мешкав Костенко Василь Власович.

Через 140 садиб від будинку Чечеля Я. Л. стояли будинки родин моїх предків – Білоусенків і Ковбасів.

Мене зазначена відомість цікавила ще й з інших причин. Найперше – дати читачам, особливо землякам, відпо-відь щодо місця проживання жителів села й місця та порядку розселення його засновників. Аналіз відомості, що є в метричній книжці, дає однозначну відповідь на поставлені запитання. Земляки ж у разі необхідності мають можливість досить легко знайти своїх предків, щоб, при бажанні, побудувати свої родоводи.

У 1878 та 1910 роках аналогічні відомості після сповіді й причастя склали священнослужителі побудованої й освяченої у 1874 році в с. Андріївка церкви Успенія Пресвятої Богородиці. Андріїв-ська громада розділилася на два церковних приходи.

Відомість, що склали в алфавітному порядку, охоплювала жителів, котрі проживали на території нинішньої Успенівки. На жаль, священно-служителі Покровської церк-ви після 1870 року не здійснювали святого таїнства сповіді й причастя або ж, вірогідніше, не складали відомості, а тому відслідкувати динаміку змін, що відбувалися серед жителів Андріївської громади (нині це територія селища Андріївка) в останній чверті XIX і на початку XX століття, стало неможливим.

Для земляків, предки яких проживали на території Андріївки й належали до приходу церкви Успенія Пресвятої Богородиці (с. Успенівка), є можливість ознайомитися ще й із відомістю за 1910 рік, що представлена в цій книжці.

Селищу Андріївка та його частині, що 1921 року одержала статус села Успенівка, у 2018 році виповнилося 210 років. У нього досить складна й неоднозначна в оцінках історія, що тісно пов’язана з подіями XIX, XX і XXI століть.

Багато козацьких нащадків тих, хто заснував село і до яких необхідно зарахувати й тих, хто поселився в Андріївці у 1809 році, сьогодні не тільки розкидані по світах, а й проживають у с. Андріївка й с. Успенівка Бердян- ського району, у містах Бердянськ і Запоріжжя та інших населених пунктах України. Вони пам’ятають, що їхні предки у досить складних умовах будували хати, розорювали степ, забезпечуючи своїх дітей окрайцем хліба й дахом над головою. Низький їм уклін!

У списках жителів Анд-ріївської громади, складених у 1870 році, й Успенівської – у 1910-му, для попередньої інформації позначені голови родин та їхні дорослі сини. Тим читачам, яких цікавлять всі члени родини їхніх далеких родичів, раджу звернутися до Запорізького обласного архіву, де зберігаються метричні книжки Покров-ської та Успенівської церков.

У списку за 1870 рік мною виділені (підкресленням із позначенням номера будинку) прізвища козацьких родин, які 1808 року заснували село й визначили його назву на честь Андрія Андрійовича Дерев’янка, назвавши село Андріївкою.

Хотілося б звернути увагу читача на достатньо чітке розмежування людей, які проживали в селі, за їхнім соціальним статусом. Крім священнослужителів і їхніх родин, окремими групами жили різночинці та інші жителі села, серед яких були нечисленні міщани, державні селяни Курської, Калузької та Орловської губерній, інших населених пунктів, та ті, хто не був наділений правами домогосподарів Андріївської громади, військові та члени їхніх родин, серед яких – 10 відставних унтер-офіцерів.

Серед жителів села було 6114 державних селян і членів їхніх родин, 112 купців, міщан, цехових та інших обивателів, 6 статських чиновників, 183 військових та членів їхніх родин, 30 священнослужбовців та членів їхніх родин. Усього – 6445 осіб.

Вихідці із сіл Городище, Красне, Митченки, Обмачів і Тиниці та їхні діти проживали на території 67 садиб, у тому числі в 32 садибах мешкали вихідці із села Митченки, у 19 – із села Красне, в 11 – із села Обмачів.

Досить чисельними стали родини засновників села Білоусів (Білоусенків), Бордюгів, Василенків, Конопельків, Панченків, Самойленків, Садовничих, Сідунів та інших.

Розселялися козацькі родини у далекому 1808 році на невеликій відстані одна від одної, залишаючи місце для родин своїх підростаючих дітей. Цієї традиції дотримувались і їхні предки із сіл Городище, Красне, Митченки, Обмачів, Тиниці та інших на Черні-гівщині й Полтавщині.

Метричні й сповідні книжки Митченківської церкви Святої Великомучениці Варвари дають можливість переконатися, що родини з дідів-прадідів селилися поряд, споруджуючи будинки для своїх дорослих дітей, які одружувалися.

Олександр Білоусенко.

Вихідці із одного села селилися хоча й на певній від-стані один від одного, утворюючи родинні хутори, але по-сусідськи тримаючись «купи».

При аналізі метричних книжок Андріївської та Успенів-ської церков, що зберігаються в Запорізькому обласному архіві, починаючи з 1810 по 1921 рік, коли більшовицька влада, створивши районні й міські РАГСи, відібрала у храмів функції, що вони виконували сотні років, мене, найперше, цікавили першопоселенці - козацькі родини, які прибули в приазовські степи із сіл Городище, Красне, Митченки, Обмачів і Тиниці, нині Бахмацького району Чернігівської області, й дещо в меншій мірі ті, які поселялися пізніше, в 1809 році, та про яких маю обмежену інформацію.

Серед першої групи поселенців і засновників Андріївки ми зустрічаємо Андрія Андрі-йовича Дерев’янка та його молодшого брата Кирила.

У сповідній книзі Митчен-ківської церкви Святої Великомучениці Варвари, прихожанами якої були родини Білоусів (Білоусенків), Василенків, Дерев’янків (Дерев’янченків), їхні садиби позначені під номерами 64, 66 та 70.

 

Інформація, що зберігають метричні книги храмів, прихожанами яких були наші предки, дозволяє прослідкувати, наскільки тісними були зв’язки між ними у новоствореній громаді та родичами, земляками, які залишилися на Чернігівщині, Полтавщині, Харківщині й Київщині. Крім цього, мені не хотілося залишити сумніви в читача щодо місць проживання предків засновників села, як і самих засновників. Звичайно, розповідь про життя-буття жителів Андріївки та Успенівки має елементи суб’єктивності й певної інформаційної обмеженості.

Першу інформацію про Андріївську громаду маємо за 1810 рік, третій після заснування поселення, в якому народилися 84 дітей (по 42 хлопчики й дівчинки), обвінчали в місцевому храмі 15 пар, померли 112 осіб, у тому числі й 36 дітей (від віспи та інших захворювань).

На жаль, 1808-1810 роки із життя андріївців поки що залишаються «білою плямою». Де, в якому храмі молилися, хрестилися й вінчалися першопоселенці, невідомо.

Священиком у Покров-ській церкві був Василиск Новицький. Згадую це пріз-вище ще й тому, що батьком моєї прапрабабусі Марії Григорівни, яка народилася 22 липня 1813 року в Андріївці, був Григорій Семенович Новицький.

У метричних книжках досить часто зустрічається пріз-вище Новицьких, і не тільки священиків Василиска, піз-ніше – Якова Василисковича та Йосипа Василисковича, а й також Івана, Сергія, Григорія Новицьких, які були родичами й переселилися в Анд-ріївку 1809 року із одного з населених пунктів Полтавщини або Чернігівщини (достеменно поки що не з’ясовано).

У поіменному списку на переселення козаків сіл Сваркове й Холопкове (нині – село Перемога) Глухів-ського повіту Чернігівської губернії (Глухівська сотня Ніжинського полку), складеному на початку 1807 року, крім прізвищ Клименко й Старина, є прізвище Новицьких. І хоча їхнє переселення планували в село Попівка Орі-хівського повіту Таврійської губернії, не можна виключати, що насправді вони поселилися в щойно заснованому в 1808 році селі Андріївка (на зазначений час був Ме-літопольський повіт з центром у м. Оріхів).

У серпні 1810 року померла трирічна дочка молодшого брата Андрія Дерев’янка Кирила.

У 1811 році обвінчалися 55 пар, народилося 65 хлопчиків і 55 дівчаток.

У Кирила Андрійовича Дерев’янка 20 лютого 1811 року народився син Максим, а дочка Сергія Новицького, Лариса, вийшла заміж за земляка із села Красне – козака Григорія Варчича. Свідком на весіллі у Лариси був Григорій Новицький, тобто мій прапрапрадід.

11 січня 1811 року «природною» смертю помер Сава Білоус (прапрапрадід автора), а вже 10 травня цього ж року 38-літня його удова Феодосія Федорівна Білоус (прапра-прабабуся автора) обвінчалася із вдівцем Лук’яном Глущенком. Мабуть, у ті досить складні для першопоселенців Андріївки роки подібні шлюби мали свої пояснення. Скільки було дітей у Лук’яна, невідомо, а у Феодосії Федорівни на час переселення – п’ятеро: найстаршому – 15, а наймолодшому Степану – чотири роки.

Багаточисельна родина Лук’яна Дузя поріднилась із родиною Трохима Заславця, дочка якого Меланія стала дружиною Павла Заславця. У метричній книзі за 1811 рік зустрічаються прізвища: Баштовий, Величко, Гаркуша, Гончаренко, Дубовик, Житник, Зубець, Кичка, Косенко, Левада, Мизин, Микула, Мироненко, Михно (Михненко), Мовчан, Моргун, Нестеренко, Несука, Омельченко, Писанець, Пономаренко, Потапенко, Рудівець, Слєсь, Фурса, Цикал, Чернята, Чича.

Автор Олександр БІЛОУСЕНКО (БІЛОУС) 

(Продовження буде).


ОтменитьДобавить комментарий

Реклама