головна » статті

Танець – це історія, яку переживаєш кожним рухом

08.11.2019

9 листопада в Україні відзначається Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва. З нагоди свята ми поспілкувалися з багатогранною людиною, яка є творцем культури, її розповсюджувачем. Це психолог, хореограф, засновник ансамблю естрадного танцю «Веселка» села Миколаївка Анастасія Чернобров.

 

– Анастасіє, Ви за освітою психолог та хореограф. Професії досить різні. Як у Ваше життя прийшла хореографія, і чим це обумовлено?

– У 16 років почала займатися танцями у Центрі дитячо-юнацької творчості в народному хореографічному ансамблі танцю «Сонечко».

Я одразу потрапила до старшої групи, у якій діти займалися з дитинства, тому була з ними не на одному рівні. Але я не розгубилася. Намагалася показати себе і одного разу мене поставили у загальний номер виводити дітей на сцену. Треба було пояснити дітям, як виходити, налаштувати їх. І коли бачиш, як вони сприймають настанови, з’явилося бажання навчати хореографії, тому вступила вдруге у Бердянський державний педагогічний університет на спеціальність «хореографія». На той момент я вже була студенткою цього університету, паралельно навчалася на психолога.

– Чим Ви займалися у дитинстві? Чи була жага до танцю?

– Коли я була у 2 класі, то ходила на танці при школі, але моїм батькам сказали, що я і хореографія – несумісні. Бажання танцювати зникло, тому через деякий час почала займатися у Бердянській художній школі.

– Самі Ви родом із Бердянська. Де навчалися, і як так вийшло, що потрапили до села Миколаївка?

– Навчалась у Бердянській багатопрофільній гімназії №2. Коли я ще навчалася на 2 курсі університету, мій керівник з ансамблю «Сонечко» Олена Геннадіївна Шинкаренко запропонувала поїхати у Миколаївку підготувати вальс випускникам. На прохання батьків створити танцювальний колектив, щоб їхні діти розвивалися, я з радістю погодилася, адже це було моєю мрією.

– Ансамблю естрадного танцю «Веселка» цього року виповнилося 6 років. Розкажіть про розвиток колективу і скільки у ньому дітей?

– Наразі дітей у колективі близько 30. Із початку заснування було майже у 2 рази більше. Хтось випустився після закінчення школи, хтось просто не витримав навантаження і правил. Все намагалися робити своїми силами, за участю батьків, самих дітей та небайдужих односельчан.

– Чому саме естрадного танцю, адже в юні роки Ви ходили до народного колективу?

– Саме слово «естрадний» говорить про різножанровість, багатоманітність, тому чіткою метою було створити саме такий колектив. Глядачі у селі фактично одні і ті ж. Була необхідність дивувати чимось новим, цікавим, щоб хотілося приходити на концерти і з нетерпінням їх чекати. Так і виникла ідея.

– Учасники «Веселки» тільки з села Миколаївка?

– Не лише з Миколаївки, приїздять діти з таких сіл, як Троїцьке і Глодове.

– Через який час ви почали виступати за межами села і де спершу «підкорили» сцену?

– Перша проба великої сцени була у місті Бердянську на фестивалі дитячої творчості «Топ-Топ». Це вже після року тренувань.

– Який напрямок танцю Вам би хотілося освоїти?

– Мені б хотілося глибше засвоїти стилі модерн і контемпорарі. А після декретної відпустки я хочу повернутися у народні танці.

– Чимось відрізняються сільські діти від міських?

– Так, різниця відчувається, адже сільські діти більш щирі, відповідальні, працьовиті. З іншого боку, вони трішки замкнуті, їм треба більше часу, щоб розкритися. Це ніяк не впливає на їхні результати, тому що вони дуже наполегливі.

– Чи є девіз у колективу, яким керуєтесь, і що дійсно підтримує усіх учасників?

– Якщо не ми – то ніхто. Це головне правило у нашій Веселковій родині. Тому що, як батьки, так і діти звикли створювати комфорт самостійно, дбати про майно ансамблю та його розвиток.

– У Вас різножанровий ансамбль і дітей досить багато. Як виходите із ситуації у плані костюмів, адже різні смаки, групи, фінансові можливості?

– Ми завжди намагалися створювати максимально бюджетні костюми, задля того, щоби діти мали можливість виступити на сцені. Більшість років існування ансамблю костюми шила наша «чарівниця» Бовкун Людмила Іванівна. Останнім часом батьки самостійно створюють костюми і атрибути до нього.

– Перший серйозний виступ був у Чернігові. Як діти себе показали, які були емоції?

– Це дуже важливий життєвий етап. Діти мали брати участь у категорії «Дебют» через те, що займалися лише 2 роки. Організатор повідомив, що конкурентів у цій категорії немає і, очевидно, діти займуть 1 місце. Нам запропонували перевестись до основної категорії. Було цікаво, чи захочуть діти «легкої» перемоги. Я дуже рада, що все ж таки обрали складний шлях та вибороли 2 місце. Емоції переповнювали. Ми були єдині, хто представляв честь села, а не міста. Поїздка до Чернігова запам’ятається на все життя. 

– Які міста Ви відвідали за цей час колективом, і що найбільше запам’яталося?

– Це були Київ, Харків, Львів, Одеса, Запоріжжя, Дніпро, Чернігів та м. Золоті Піски у Болгарії. Кожна поїздка – це досвід, нові результати та незабутні емоції. Коли розумієш, що можеш дати дітям нові знання, враження і, головне, привести до перемоги – додає сил і натхнення працювати ще більше. Тому кожна поїздка емоційно заряжена бути на вищому рівні.

– Сталося так, що танцюючими є не тільки дітки, але і їхні мами?

– Так як наші батьки дуже активні, їм захотілося спробувати свої сили на сцені. Перший виступ був на підтримку їхніх дітей на нашому щорічному фестивалі «Веселкові зорі». Цей захід проводився виключно для членів колективу з метою розвитку їх творчих здібностей. Потім вони взяли участь у конкурсах на Всеукраїнському рівні, де займали призові місця.

– Щось ще об’єднує колектив поміж танців? Можливо, є спільне хобі або відпочиваєте разом?

– Ми разом відпочиваємо, часто виїжджаємо на природу. Створюємо прикраси, атрибути до костюмів, декорації, а також вироби, які продавали на ярмарку. Знання із художньої школи дуже знадобилися. Батьки завжди брали участь у цьому, за що я їм дуже вдячна. Зароблені кошти використовувалися на потреби колективу, навіть просто попити чаю усім разом.

– Можете Ви когось виокремити, хто показує великі результати у хореографії?

– У нашій «Веселці» всі діти дуже старанні і талановиті. Однак є солісти, як виконують складніші партії. Наприклад, Гемма Олена, яка бере участь у Всеукраїнських та Міжнародних змаганнях, є членом Всесвітньої унії культури та мистецтв. Стала чемпіонкою України в 2017 році та срібною призеркою у чемпіонаті Європи із сучасного танцю за версією «World Union of Culture and Arts». Також Малий Віктор – єдиний хлопець у старшій групі. Надзвичайно талановитий, здібний соліст. Віктор брав участь у багатьох фестивалях, конкурсах. Цього року став учасником конкурсу «Таланти Азову 2019», пройшов усі відбіркові тури і потрапив у фінал. Я і весь колектив дуже пишаємося нашими солістами і сподіваємось, що їх ім’я ще пролунає на великих сценах.

– Що для Вас хореографія? І які плани на майбутнє?

– Хореографія для мене – сенс життя. Танець – це історія, яку переживаєш кожним рухом, поглинаючи глядача. Це важка праця, робота над собою. Інколи – вихід із зони комфорту, пізнання себе, своїх думок і почуттів, спосіб відволіктися від буденності, життєвих негараздів. Наразі мій колектив переживає не найкращі часи. На жаль, я не завжди можу бути поруч фізично, але всією душею вболіваю за своїх дітей та бажаю, щоб скоріше все налагодилося. Хочеться, щоб діти мали до себе таке ставлення, на яке дійсно заробили своєю кропіткою працею, досягненнями та творчими звершеннями. Кожна дитина для мене – частина душі. Ансамбль «Веселка» є найбільшим надбанням, втіленням моєї мрії, найяскравіші роки життя.

Вікторія ГРИЦАЙ, студентка-журналістка  4 курсу БДПУ

ОтменитьДобавить комментарий

Реклама