головна » статті

З ПОГЛЯДУ ПИСЬМЕННИКА-ЗЕМЛЯКА. Освоєння Приазовських степів

10.07.2020

 

Продовження

 

За соціальним станом ногайці розподілялися таким чином: мурзів було 254, мулл – 422, державних поселян –   8 753, ясирів (рабів) – 49, дворових (росіян) у Баязет-бея – чотири. Кара-Мурза, який жив у аулі Айтамгали (с. Софїївка), також мав ясир (рабів).

На землях, які належали ногайцям, фукціонували 12 рибних заводів та три питних будинки.

Влада поступово привчала ногайців до сплати податків - спочатку на утримання пошти, будівництво, опалення військових казарм, із 1800 року додатково запровадили поземельний, подушний та оброчний оклади.

У 1804 році серед ногайців виникли наміри, що після подій 1783 року їх не покидали, – залишити Росію і переселитися до Туреччини.

Баязет-бею, який був мурзою Єдисанської орди й полковником ногайського козачого війська, пред’явили звинувачення у підбурюванні ногайців до виходу за кордон. Ці події призвели до кардинальних змін в управлінні ногайцями й звільнення Баязет-бея з посади начальника ногайців.

Уряд розробив і 1805 року запровадив у життя Положення про управління (керівництво) ногайцями, які проживали в Таврійській губернії Мелітопольського повіту, згідно з яким вони прирівнювалися до кримських татар у виконанні повинностей. Експедицію скасували, а головне управління ногайцями доручили таврійському цивільному губернатору. Для безпосереднього нагляду за ногайцями призначали російського чиновника – пристава ногайських орд.

 

Перші поселення-аули приазовських ногайців

Зазначеним «Положенням...» керувалися у майбутньому всі начальники та пристави ногайських орд. Основним завданням усіх державних чиновників, включаючи губернаторів, було створення умов, за яких ногайці перейдуть від кочового до осілого способу життя. Положення регламентувало права ногайців самостійно обирати аульних старшин, сотенних і десятників, розглядати судові справи та інше.

Наприкінці 1805 року таврійський цивільний губернатор Дмитро Мертваго після зустрічей із ногайцями й обговорення з ними питань, пов’язаних із покращенням їхнього життя, навівши як приклад облаштування на нових місцях колоністів німців-менонітів, одержав згоду ногайців на спорудження за державний кошт шкіл, мечетей і житлових будинків для мулл.

Одержавши урядову підтримку, в 1806 році розпочався складний і неоднозначний процес будівництва. Начальник головного управління ногайцями Треволгін запропонував побудувати 11 мечетей, за кількістю поселень, на які він розділив 43 підвідомчі йому аули. Кількість жителів кожного поселення коливалася від 530 до 1 290 осіб. Планували розбудувати наступні поселення: Єдинохта (с. Костянтинівка), Тююшки (с. Георгіївка), Невкус (с. Олександрівка), Буркут (с. Тихонівка), Шекли (с. Єлисеївка), Кислик (с. Воскресенка), Аслашки   (с. Діанівка), Кандакозли (с. Новопавлівка), Югартамгали (с. Дмитрівка), Айтамгали (с. Софіївка), Екі-Кенегес (с. Нововасилівка). Із цією пропозицією ногайці не погодились, вимагаючи будівництва поселень на місці аулів. Переговорний процес між ногайцями й представниками влади завершився прийняттям рішень, що в основному були погоджені й відповідали побажанням ногайців.

23 липня 1806 року в Єдинохті (с. Костянтинівка) заклали фундамент мечеті й будинку мулли. Станом на 01.01.1807 р. (за півроку) побудували вісім мечетей із мінаретами, вісім будинків для мулл та один обивательський будиночок.

Динаміки в процес розвитку аулів, господарської діяльності ногайських орд на Молочних водах додало призначення у квітні 1808 року начальником ногайців французького емігранта, графа Якова Де-Мезона. Графа прийняли на російську службу за рекомендацією його земляка, Дюка де Рішельє 1802 року в званні колезького асесора.

Указом від 21 квітня 1808 року 50-річного Я. Де-Мезона призначили начальником ногайських орд. Освічений, твердий характером, підприємливий, він приступив до роботи із юнацьким завзяттям.

Граф Де-Мезон хоча, як зазначали його сучасники, й «був похилого віку», розпочав свою нову службу, демонструючи юнацьку гарячність, старанність і, «можна сказати, рицарську сталість». Його діяльність, ініціативність та наполегливість зіграли важливу роль не тільки в управлінні ногайцями, а й у розвитку територій, де вони жили. Приступивши до виконання своїх обов’язків, граф Де-Мезон обрав місце для свого перебування й помешкання в урочищі Обитічне (поблизу місця, де розташувалося поселення Ногайськ, що пізніше стало містом Ногайськ, 1964 року перейменоване в місто Приморськ).

Олександр Сергєєв зазначає: «Тут (в урочищі Обіточне) він побудував для себе будинок і став залучати сюди торговців, яких зобов’язував також будувати житлові будинки. Тут же він поставив ваги, доходи з користування якими надходили на користь ногайського товариства. Першим своїм завданням Яків Де-Мезон вважав розселення ногайців у власні будинки. Із цією метою він     об’їжджав аули і всюди наочно пояснював ногайцям, як потрібно приступати до будівництва, складав план будинку, помічав плугом місця й відстань між будинками».

Будівництво вели з використанням саману (невипаленої цегли із суміші глини, соломи та піску), будинки, в які мали оселитися ногайці, були розміром дев’ять на чотири метри. Дах робили з хмизу, присипаючи попелом та землею.

У 1809 році у відомстві Де-Мезона нараховувалося  1 950 будинків, а на 01.01.1811 р. у 67 ногайських поселеннях було 4 043 будинки й лише 669 кибиток, що належали «старикам, сиротам і вдовам».

Ногайська кухня

У рапорті губернатору Дюку де Рішельє Яків Де-Мезон доповідав, що орди поділені на чотири волості, в яких є голови й писарі, а в кожному аулі - виборні, по п’ятницях відбуваються базари й по дві ярмарки на рік; вівчарство й землеробство роблять великі успіхи; побудовані млини й створені безпечні умови праці. У 1812 році після неодноразових попереджень ногайцям переселитися з кибиток у житлові будинки наказав волосним головам спалити всі кибитки, що ще зберігалися. Цей наказ виконали. «Золоті» дні кочового життя молочанських ногайців закінчилися безповоротно.

Хотілося б коротко згадати про процеси переселення ногайців, що відбувались упродовж 1806-1812 років, серед яких були представники Буджацької орди, закубанці. Спроби влади щодо їх адаптації до осілого життя в умовах, коли турецькі емісари постійно підбурювали ногайців до переходу на території, що належали Туреччині, закінчились невдало.

23 жовтня 1912 року Буджацька орда «знялась» і повернулась до Туреччини. Ця подія не могла пройти повз увагу ногайських орд, які, перебуваючи в стані «незатухаючого вулкану», були готові «вибухнути» через незадоволення укладом свого життя, штучно створеним владою.

У цих умовах граф Де-Мезон продовжував ініціативно залучати ногайців до розвитку територій їхнього проживання, реалізуючи економічну політику уряду.

У 1808 році, коли козацькі родини Батуринської сотні заснували село Андріївка, ногайців на відведених урядом територіях було 21 328 осіб. Вони мали у власності 12 188 коней, 63 560 голів великої рогатої худоби, 9 300 голів овець.

Цього року вони зібрали пшениці, ячменю і проса 43 035 чвертей (8263 тонни), продали хліба 35 тисяч чвертей (7 720 тонн), вершкового масла – 300 тонн, коней – тисячу голів. Покупцями були нахічеванські вірмени, маріупольські греки, караїми та купці із ногайців.

Для ногайців землеробство попри їхнє активне заохочення з боку Якова Де-Мезона залишалося досить незвичним, чужим, а тому й результати від заняття ним залишалися скромними й не йшли у жодне порівняння з тими успіхами, що мали їхні сусіди – українці, німці та меноніти. Значно краще йшли справи у тваринництві. Наведені в таблиці цифри підтверджують сказане.

Садівництвом, виноградарством, бджільництвом ногайці не займалися. Заводів, фабрик та інших промислових закладів у них не було. По-іншому й не могло бути у кочового народу, який влада примушувала до осілого життя.

Ногайці самі обробляли для себе овчину, кінські та волові шкури для чекменів, чобіт і черевиків, виготовляли маленькі вовняні килими, бурки й мішки.

У ногайській оселі

Рибальство на Бердянській косі й узбережжі Азовського моря вони віддавали на відкуп, що приносило їм до чотирьох тисяч рублів на рік. Для себе ногайці ловили рибу в річці Молочна, в якій водились щука, окунь, короп, плотва та інші види риб, та в річках Берда й Обитічна, де водились сула, рибець, тарань, щука, окунь, короп та інші.

На десяти рибних заводах відкупника Четверикова в 1811 році виловили: осетрів – 1 205, білух – 70, чебухів (порода малих осетрів) – 2 900, судаків – 230 тисяч, рибця – 70 тисяч, тарані – 2 597 тисяч, скумбрії – 36 тисяч, оселедця – 70 тисяч. Прекрасна статистика! Нам би її мати нині!

Як зазначав автор історичного нарису Олександр Сергєєв, понад сто років тому з кожним роком кількість виловленої риби зменшувалась.

Ногайцям на правах власності належало шість солончаків, на яких збирали сіль, що розподіляли між собою в залежності від кількості членів родини, а надлишки продавали.

Граф Яків Де-Мезон використовував адміністративно-педагогічну політику як у землеробстві, так й із заліснення ногайських земель. Залучаючи ногайців до садівництва, він у 1811 році під керівництвом садівника Ігната Клерфона та за безпосередньою участю залучених ногайців посадив у с. Обитічне величезний сад із фруктових та декоративних дерев. У 30-ті роки XIX століття в ньому було близько двох тисяч яблунь різних сортів, 302 груші, 737 абрикосів, 204 шовковиці, 500 слив, 250 вишень, кущів і диких дерев – понад 46 тисяч, американського клена, горобини, сибірської акації тощо – понад п’ять тисяч. Зусиллями Де-Мезона в своїх аулах ногайці висадили понад 45 тисяч переважно фруктових молодих дерев.

І все ж ідею Якова Де-Мезона із заліснення степів Півдня нинішньої Запорізької області здійснили не ногайці, а меноніти, для яких вона була зрозумілою і близькою цивілізаційно.

Зусилля начальників ногайців, починаючи з Темреза, який ще в 1808 році пропонував заснувати місто, що могло стати адміністративним і торгівельно-промисловим центром цілого району, на місці аула Єдинохта, та графа Я. Де-Мезона, який неодноразово звертався до губернаторів із аналогічною пропозицією, увінчалися успіхом.

18 січня 1821 року був ухвалений височайший указ сенату: «місто Ногайськ заснувати на тому місці, де сьогодні село Обитічне, що на однойменній річці, що впадає в Азовське море». Усіх, хто селився в цьому місті, на десять років звільняли від казенних податків. Незважаючи на це, місто заселялося досить повільно, у 1825 році в ньому проживало лише 298 жителів, було 34 будинки й 70 лавок. Заселяли місто переважно українцями й частково росіянами, вірменами, караїмами й греками. Віддаленість Ногайська від моря створила для його розвитку проблеми.

8 липня 1821 року граф Де-Мезон подав у відставку. Після нього посаду ногайського начальника виконував засідатель Мелітопольського земського суду Аніщенко, а з вересня 1823 року його замінив колезький асесор Костянтин Барактарьов, який долучився до створення в Ногайську пристані на Обитічненській косі, а після припинення в 1824 році її будівництва через малу придатність керував будівництвом пристані на Бердянській косі, поблизу гирла річки Берда.

1 липня 1830 року відкрили Бердянський морський порт – цей порт, як і місто Берди (пізніше Бердянськ) спочатку були приписані до міста Ногайськ. Проїздом із Таганрога до Сімферополя 21 жовтня 1825 року в Ногайську побував російський імператор Олександр І.

 (Закінчення буде).


Перші поселення-аули приазовських ногайців.

ОтменитьДобавить комментарий

Реклама