головна » статті

Журналісти – поети-аматори

03.05.2019

Гостинна зала преси газети «Південна зоря» вкотре стала містом урочистих подій. Саме тут Бердянська міська організація Національної спілки журналістів України (НСЖУ) відзначила переможців обласного поетичного конкурсу «Ліричні мелодії» серед журналістів-поетів.

Поетичний конкурс «Ліричні мелодії» Запорізької обласної організації спілки проходив у Запоріжжі вдруге і цього разу був присвячений 60-річчю НСЖУ. Творча організація була утворена в 1959 році постановою Ради Міністрів УРСР, у 1998-му отримала статус національної. Наразі налічує  19 000 членів.

У конкурсі брали участь представники ЗМІ регіону, які не є професійними поетами.

Серед 25-ти учасників конкурсу від Бердянська взяли участь чотири: це відомі всім читачам імена Ірини Аннін-ської, Юлії Лінцової, Степана Гериліва і Тетяни Катрич-Сугалової – всі члени міської організації НСЖУ.

Учасники мали надіслати на конкурс вірші, які раніше не були опубліковані чи представлені на поетичних конкурсах, переважно ліричного жанру.

Так, вірші Юлії Лінцової, подані на конкурс до Запо-ріжжя, журі визнало кращими серед всіх 25-ти учасників. Юлія навіть отримала рекомендацію вступити до Національної спілки письменників України (НСПУ).

Друге місце присудили Ірині Аннінській та Степану Гериліву. Тетяну Катрич-Сугалову журі «не признало» аматором, а – професіоналом, бо Тетяна Іванівна вже багато років є членом НСПУ.

Усі автори, учасники поетичного конкурсу отримали скромні подарунки від орга-нізаторів конкурсу – ЗОО НСЖУ.

Фіналісти також будуть запрошені на творчий фестиваль Запорізької обласної організації спілки журналістів «Запорізькі журналісти мають талант», присвячений 60-річчю НСЖУ.

Юлія КОВАЛЕНКО

 

Юлія Лінцова

 

Пишу тобi останнього листа

Пишу тобі останнього

                             листа...

Піти інакше справді

                         не зумію.

Чекай, не сердься,

             дорахуй до ста,

моя терпка, бузково-

                    ніжна мріє...

Я мушу йти. Так треба.

                        Зрозумій.

І хоч назовні не пускаю

                               відчай,

в душі — жага

   й бентежний суховій.

Вони тепер зі мною

                будуть вічно...

Пишу тобі, і кожне

                 слово – крок,

що відстань нашу

  збільшує безжально.

Як умістити в кілька

                          сторінок

гірке безсилля нашого

                   прощання?..

Я мушу йти. Допоки

                         можу ще.

Узяв на згадку

          доторки долоней

і спогад про цілунок

                       під дощем

(у крапель присмак був

       чомусь солоний).

Не плач сьогодні,

     ну ж бо, перестань...

Прошу, не плач –

 чекай моїх повернень!

Пишу тобі осіннього

                               листа.

Я мушу йти. Кохатиму.

                Твій Серпень... 

ОтменитьДобавить комментарий

Реклама